Блекджек

Black JackЯк і багато інших азартних ігор, ніхто не знає точно, коли і де вперше з'явився «Блекджек». Скоріше за все, це була удосконалена версія французьких ігор "Chemin de Fer" та "French Ferme". Однак один факт нам достеменно відомий - вперше ця гра з'явилася у французьких казино приблизно у 1700 р. під назвою "Vingt-et-Un" («Двадцять один»). Назва «Блекджек» походить від правил гри: гравець отримує додатковий приз, джекпот, якщо дві перші карти в нього - валет та піковий туз. В США "Блекджек" вперше з'явився у 19 столітті - його назва згадується в «American Hoyle» (примітка: посібник джентльмена з азартних ігор) в 1887 р. Спочатку в «Блекджек» грали у вузькому приватному колі, але близько 1910 р. він став популярним і у гральних домах Евансвіля, штат Індіана.

Натисніть сюди, щоб грати з реальними грошима

 

Ваш вихід, стратегіє!
Перший посібник «Оптимальна стратегія «Блекджека» ("The Optimum Strategy in Blackjack") був опублікований Роджером Болдуїном в 1956 р. Автор робить спробу знайти найкращий спосіб для збільшення шансів виграшу за допомогою статистики та розрахунків ймовірності. Цей посібник, який містив 10 сторінок із математичними розрахунками, було надруковано у «Журналі Американської статистичної асоціації» ("Journal of the American Statistical Association"). Але до появи комп'ютера розробити оптимальну стратегію було надзвичайно важко.

Ейнштейн «Блекджеку»
Професор Едвард О. Торп продовжив роботу Роджера Болдуїна. Торп удосконалив його стратегії, зробивши їх більш точними. Професор просунувся ще далі і розробив першу техніку лічіння карт. Нажаль, цю техніку («Рахунок десяти» (Ten Count)) було надзвичайно важко зрозуміти тому вона так і не здобула популярності у широкої спільноти. В 1963 р. Торп поєднав свої ідеї та стратегії у книзі "Обіграти дилера» ("Beat the Dealer"), за що отримав прізвисько «Ейнштейн «Блекджеку».  Книга здобула шалену популярність - вона була у списку бестселерів New York Times протягом тижня. Видання примусило власників казино нервувати настільки, що вони почали змінювати свої правила. Але це несподівано призвело до різкого падіння кількості гравців, і казино довелося повернутися до попередніх правил. Проте власники гральних домів все одно спробували підвищити свої шанси, використовуючи більшу кількість колод, автоматичні пристрої для тасування карт та різноманітні методи тасування.

Комп’ютери забезпечують більшу точність інформації
Деякі послідовники Торпа використали комп'ютер, щоб розробити удосконалені, точніші розрахунки комбінацій "Блекджеку". Стенфорд Вонг, що зайняв місце гуру після Торпа, опублікував книгу "Професійний "Блекджек" ("Professional Blackjack"), яка стала своєрідною біблією як для початківців, так і для досвідчених гравців. Джуліан Браун, співробітник IBM, витратив купу часу, виконуючи симуляції роздачі "Блекджек" на комп'ютерах цієї компанії. Його висновки та концепції лічіння карт пізніше увійшли у друге видання "Обіграти дилера"  ("Beat the Dealer")  та книгу "Гра у "Блекджек" як бізнес"  ("Playing Blackjack as a Business") Лоуренса Ревера.

Містер Блекджек
В 1977 р. Кен Юстон створив команду гравців у «Блекджек». Вони використовували п’ять маленьких комп’ютерів, що були заховані в їхніх сабо. За допомогою цих пристроїв, а також завдяки компетенції гравців та зібраним даним, команда за дуже короткий час виграла більше ста тисяч доларів. Невдовзі один з комп’ютерів був конфіскований ФБР, але, оскільки використовувана інформації вже була відома, комп’ютери не можливо було офіційно класифікувати як шахрайство. Після появи в американській ТВ-програмі "60 хвилин» у 1981 р. Кен Юстон отримав прізвисько «Містер Блекджек» і виграв судові позови проти казино в Атлантік-Сіті за заборону лічильників карт. Більше про Кена Юстона і його історію можна дізнатися з автобіографічної книги «Великий гравець» ("The Big Player").